Хокеїстка Вікторія Ткаченко: Від чемпіонату світу до служби в ЗСУ
У 2024 році команда Євгена Аліпова виборола золото у дивізіоні ІІІА. Хокеїстки досягли значного успіху, незважаючи на відсутність заробітків та складні умови через війну в Україні, а також на тлі сексизму в спорті. Водночас, деякі гравчині здобули цінний досвід за кордоном. Незмінною залишилася ситуація в Україні, а хокеїстка Вікторія Ткаченко успішно пройшла непростий шлях, який значно змінив її життя після чемпіонату світу 2024 року.
В ексклюзивному інтерв’ю журналісту Олександру Волочану, Вікторія розповіла про виступ збірної України на чемпіонаті світу у Новій Зеландії, а також про рішення мобілізуватися до ЗСУ і свій досвід як бойового медика у Третій штурмовій бригаді.
Виступ команди на чемпіонаті світу
– Вікторіє, як ви оцінюєте виступ команди на ЧС-2025? Чи досягли своєї мети?
Можна багато аналізувати: якби ігри проходили по-іншому, але, як кажуть, рахунок на табло. Кожній дівчині варто задуматися над цим. Нам потрібно більше працювати над своїми навичками. Я поважаю молодших гравців, вони грають на високому рівні, докладаючи максимум зусиль, і гідно сприймають як перемоги, так і поразки. Ми заслуговували на третє місце в групі, і в майбутньому покажемо ще кращий результат.
Подорож до Нової Зеландії
– Відстань між Україною та Новою Зеландією становить близько 17 000 км. Як ви добиралися? Скільки часу провели в повітрі загалом?
На подорож пішло більше часу, ніж на самі ігри. Спочатку летіли з Києва до Варшави – 16 годин, потім з Варшави до Дохи – 5 годин, з Дохи до Нової Зеландії – ще 16, а з Окленда до Данідіні – 4 години. Коли ми побачили океан, усі труднощі забулися. У нас з’явилося друге дихання для тренувань.
– Як ви адаптувалися до нового часового поясу?
Ми прилетіли вранці, заселилися та відпочили, а вже наступного дня було тренування. Я хочу скоріше вийти на лід. Всі добре перенесли переліт і швидко увійшли в ритм тренувань.
– Чи зустрічали ви в Новій Зеландії українців? Чи відчували їхню підтримку під час матчів?
У Данідіні є велика українська діаспора, і вони створили чудову підтримку на кожному матчі. Було дуже приємно бачити синьо-жовті прапори та чути національний гімн України після перемог. Це було зворушливо. Коли ми прилетіли, вони зустріли нас в аеропорту – це був приємний сюрприз.
Повернення до України та служба
– Ви вступили до війська, коли зрозуміли, що це ваше покликання?
Вже з початку повномасштабної війни я думала про вступ до ЗСУ. Час від часу проходила курси військової підготовки, навчалася користуватися зброєю та тактичній медицині, але довго не наважувалася. Перед чемпіонатом світу я вирішила: після його завершення обов’язково піду до ЗСУ – так і сталося.
– Які були реакції рідних на ваше рішення?
Найважче мені було жити з думкою, що я роблю недостатньо для підтримки тих, хто вже в армії. Я вирішила не розповідати родині про своє рішення, і батьки дізналися про все лише за день до мого призову. Вони не змогли стримати емоцій.
– Як ваша хокейна кар’єра вплинула на службу?
Я проходила базову загальновійськову підготовку у військовій школі. Моя тривала спортивна кар’єра допомогла мені зрозуміти дисципліну та важливість командної роботи. Я відчуваю, що зможу знайти своє місце в службі.
– Який досвід ви отримали в зоні бойових дій?
У бригаді я не відчуваю жодного сексизму – всі підтримують один одного. Я свідомо вибрала цю бригаду і тепер займаюся медичною діяльністю, прагну розвиватися в цій сфері.
Плани на майбутнє
– Чи плануєте продовжити хокейну кар’єру?
Я вже зрозуміла, що ніколи не кажи ніколи. Все залежить від обставин на фронті. Якщо з’явиться можливість – залюбки поїду грати знову. Хочу продовжувати грати в хокей, поки це можливо.
Новини з чемпіонату світу з хокею вже активно обговорюються, і гравці чекають на нові можливості в майбутньому.
