Якщо б офіціант не викинув той аркуш, можливо, історія Аякса склалася б по-іншому: як була створена спадщина Йогана Кройфа

«Коли був реалізований План Кройфа, багато хто вважав, що перемоги юніорських команд більше нікого не цікавлять, – згадує Яспер ван Леувен. – Але це не так. Якщо ти приходиш в Аякс як гравець, у тобі має бути притаманне бажання вигравати. Це повинно бути частиною твого сприйняття.»

«Як тренер, твоя мета – не просто вигравати матч за будь-яку ціну. Я якось жартував з тренером U-15: »Якщо важливо стати чемпіоном у 15 років, чому до цього ніхто в газетах не пише?« Бо це важливо лише тобі. А от якщо ти допоможеш розвинути в команді істинний талант – про це дізнаються всі. І саме в цьому полягає твоя місія в академії.»

Такі міркування красномовно підкреслюють, чому реформа академії Аякса стала вирішальною для клубу. Після повернення контролю над академією De Toekomst («Майбутнє») зусиллями легендарного Йогана Кройфа у 2011 році розпочалась робота з новим поколінням футболістів, багато з яких вже на піку своєї кар’єри.

До числа успішних вихованців академії входять Юррієн Тімбер (тепер в Арсеналі), Райан Гравенберх (Ліверпуль), Маттейс де Лігт та Нуссір Мазрауї (обидва в Манчестер Юнайтед), Свен Ботман (Ньюкасл Юнайтед) і Френкі де Йонг (Барселона). Усі вони пройшли через цю школу.

Хоча з моменту смерті Кройфа минуло вже майже десятиліття, його вплив лишається живим – не лише в словах, а в конкретних іменах та кар’єрах.

«Це вже не Аякс,» – писав Кройф у вересні 2010 року в своїй колонці в De Telegraaf після поразки від Реала з рахунком 0:2. Найвідоміший футбольний клуб Нідерландів переживав внутрішні конфлікти.

Протягом року конфлікти, пов’язані зі складною структурою управління та різними підходами до стратегії розвитку, завершились судовими розглядами. Кройф намагався заблокувати призначення Луї ван Гала на посаду спортивного директора.

«Аякс – акціонерна компанія, – зазначає Рубен Йонгкінд, близький союзник Кройфа і один з основних діячів у реформі академії. »Але водночас це асоціація з сотнями членів, багато з яких пов’язані з клубом все своє життя. Всі хочуть добра для Аякса, але бачать це по-своєму. Бізнесові складнощі також заважали: не вистачало ресурсів для поступових змін. Треба було або впровадити реформи, або змиритися з крахом. Це було моментом «все або нічого», і така шокова терапія викликала значний спротив.«

Основною претензією Кройфа було те, що академія перестала готувати зірок. Він вважав, що Аякс застряг у стані, коли ще міг зрідка брати титули Ередивізі, але втратив своє місце в європейському футболі.

У 2011 році, відібравшись з Барселони, Кройф розпочав радикальні зміни в спілці з тренерами та менеджерами, які розділяли його бачення. За основу він взяв свій досвід – як видатний гравець і новатор-наставник.

Одним із його помічників став Йонгкінд, колишній тренер з легкої атлетики, завданням якого було надати юним футболістам необхідну вибуховість і динамічність. Згодом приєднався Яспер ван Леувен – спочатку як консультант, а потім як керівник з підбору талантів.

Перемоваки про зміни розпочались з простих розмов. Кройф, Йонгкінд та Вім Йонк зв’язались один з одним по телефону та окреслили попередній план на рулоні шпалер в орендованій квартирі. З цією концепцією вони вирушили на презентацію перед легендами клубу: Марко ван Бастеном, Денісом Бергкампом і Франком Райкардом.

»Перед важливою зустріччю ми з Вімом посиділи на каві, – згадує Йонгкінд. «І раптом я запитав: »У тебе план?« Він відповідає: »А у тебе?« В обох це виявилось забутим у барі. Мені пощастило, що він залишився на столі.»

І хто знає, що б сталося, якби офіціант забрав той листок – можливо, історія Аякса склалася б по-іншому. Протягом кількох місяців дискусій команда Кройфа домоглася головного – контроль над академією було передано їм, а бюджет зріс на 25%.

«Були численні суперечки,» – згадує ван Леувен. «Але, якщо підрахувати, гравці, яких ми виховали, принесли клубу понад 400 мільйонів євро. Для бюджетів у 8 мільйонів – це просто неймовірна рентабельність.»

Проте про такі цифри тоді й гадати не доводилося. Поки реформатори бралися за справу, Аякс скоріше нагадував тінь самого себе. Команда під керівництвом Мартіна Йола виступала мляво, а з нових імен за десятиліття можна було згадати хіба що Дейлі Блінда, Яна Вертонгена та Крістіана Еріксена (тоді лише Блінд вважався справжнім вихованцем клубу).

«Так, були люди, які намагалися вдосконалити систему, – зазначав Йонгкінд. Але система не спрацьовувала. Гравці не дотягували до рівня Ліги чемпіонів. І ще – ми втратили атакуючий стиль гри. Як повернути його?»

Однією з причин цього стало зникнення дворового футболу. Він забрав із собою техніку, креативність, вуличну фізику, а разом з ними і ментальність 70-90-х років. Отже, філософію красивого, атакуючого футболу потрібно було переосмислити та адаптувати до нових реалій.

Розпочали зі структури академії. Раніше тренери старших груп, наприклад, U-16, отримували більше, ніж ті, що працювали з молодшими.

«Це для мене було абсурдно, – розповідає Йонгкінд. »Найважливіші роки розвитку дитини – з народження до шести років. Саме в цей період формується мозок, і дитина здатна увібрати знання, як губка.«

»Тож ми запитали себе: чому коуч U-19 заробляє втричі більше за спеціаліста U-7? Це створювало викривлену систему: щоб піднятись, потрібно було вигравати. А щоб вигравати – ставити кращих у максимально зручні позиції, не експериментуючи. Це викликало гонку за статусом. І ми це зламали: встановили однакову зарплату для всіх.«

Не всі зміни у Плані Кройфа базувалися на філософії – деякі вимагали конкретних рішень. Однією з таких сфер була система скаутингу. Стара модель оцінки гравців, відома як TIPS (техніка, інтелект, особистість, швидкість), потребувала оновлення. Багато ідей Кройфа існували лише у його уяві – їх слід було реалізувати у практиці.

»Коли я увійшов в систему Аякса, це мене трохи вразило, – пригадує ван Леувен. Ми мали величезний Excel-файл старого зразка з даними про 1200 гравців з усієї країни. І тут з’являється хтось особливий з півдня – Френкі де Йонг. Я відкриваю файл, вводжу його ім’я – і нульовий результат. Його там не було! Як таке можливо, якщо нам його рекомендували кілька осіб?«

Виявилося, що у віці 12-14 років Френкі був одним з тих гравців, яких легко недооцінити. Технологія, бачення – у нього все було. Але справжнім гравцем він став, коли набрав фізичну силу. Варто зазначити, що в академії Аякса він пробув недовго – його розвиток відбувався в клубі Віллем ІІ. Але саме фізична програма Аякса додала йому нових якостей.

Коли поступалися у відборі та термінах,посилалася проблема, що в багатьох вікових групах 70% гравців народжувалися в першій половині року, тому мали фізичні переваги над однолітками. Це призводило до того, що гравці, які розвивались пізніше, часто залишались непоміченими.

Рішенням стало зміна самої структури. Замість жорсткого поділу за командами (U-10, U-11 тощо) гравців об’єднали у ширші вікові групи: 6-9, 9-12, 12-15 і 15-18 років. У чемпіонатах вони, звісно, грали за свої вікові команди, але тренувальний підхід став більш гнучким.

Серед тих, хто виграв від цього, був нинішній захисник Манчестер Юнайтед Нуссір Мазрауї. Він якось прийшов до тренерів, щоб отримати пораду. Йонгкінд запропонував йому зосередитися на навичках – мовляв, фізична форма з часом покращиться, адже його батько статурний. В клубі навіть вирішили знизити його до молодшої вікової групи, аби він грав серед хлопців зі схожими фізичними даними. Саме так він почав яскраво проявляти себе.

А от з іншого боку постала проблема: як же зацікавити тих, хто розвивається раніше?

»Прикладом є Райан Гравенберх, – розповідає ван Леувен. – Він був в академії з дитинства, ще до нашого приходу. Гравав неймовірно. Ми навіть назвали його «Змій» – за його плавні рухи: довгий і гнучкий. Його сила виявлялася не в потужності, а в елегантності та дотикові до м’яча.«

»Всі знали про його талант, і це створило для академії комфортне середовище. Реальні виклики почали з’являтися тільки в Йонг Аякс і далі вже в першій команді, де він зустрічав злети й падіння.«

Для таких гравців шукали способи для штучного ускладнення ситуації – наприклад, зміна позицій. Брати Тімбери, Юррієн та Квінтен, прийшли з Феєнорда, де разом грали в центрі захисту та майже не програвали. Їх перевели вище, щоб розвивати гру з м’яча, ставати більш універсальними.

Найяскравішим прикладом є Маттейс де Лігт.

»Він змалку був сильним і талановитим, – розповідає ван Леувен. – Ми одразу перевели його в групу на 2-3 роки старших і при цьому поставили на позицію півзахисника, хоча знали, що він центральний захисник.«

»Для перемог у матчах це могло здатися нерозумним рішенням, і певним тренерам це не подобалося. Але для розвитку Маттейса – це було ідеально. Він навчився бачити поле на 360 градусів, швидше приймати рішення та став більш універсальним«.

На той час, коли Маттейс де Лігт ставав футбольним вундеркіндом, Свен Ботман йшов іншим, менш вражаючим шляхом. Обидва вважалися готовими гравцями, але навіть коли де Лігт вважався майбутнім лідером збірної, Ботман виглядав швидше як »жирафеня« – високий, з довгими ногами, сильний у повітряних дуелях, але з проблемами з координацією та переміщеннями. Йому важко було читати ривків нападників – тому не виділявся.

»Чесно кажучи, ми не очікували, що він досягне такого рівня. Але є речі, які не стосуються лише футболу – характер, виховання, середовище. Усе це у Свена було на висоті«, – згадував ван Леувен.

Одночасно в академії Аякса ведеться боротьба за курси розвитку філософії клубу. Впровадження атакуючого стилю від молодших команд до резерву Йонг Аякс виявилося складним: рівень гравців різниться, а вимоги залишаються однаково високими. У основі всього лежало бачення Йогана Кройфа. Спільно зі своїм радником тренери сформулювали вісім основних принципів гри, які повинні формуватися з раннього віку:

• Компактність в обороні
• Контрпресинг (миттєвий відбір м’яча)
• Спочатку вперед, потім ширше (перша передача – вглиб)
• Створення чисельної переваги в центрі
• Забігання третього гравця
• Один в один – як частина гри
• Позиційна взаємозамінність
• Атакувальний захист

»Так, тактика була гнучкою, адаптивною, але ці вісім принципів стали справжньою зміною парадигми,« – згадує ван Леувен.

Цілком природно виникали дискусії. Наприклад, Кройф наполягав, що після втрати м’яча його потрібно повертати за три секунди. Якось Петер Бос, тренер Аякса, висловив думку, що йому більше подобається п’ятисекундне правило. Кройф лише посміхнувся: »Порахуй до п’яти. Уяви, на скільки далеко за цей час може втекти м’яч. Це вже половина поля.«

Така відданість принципам мала свої наслідки. Молодіжні команди часто програвали матчі – захист виявлявся занадто високим, гравців ставили не на свої позиції в інтересах розвитку. Але тренери не відступали. »Це – одна з основних ідей Кройфа – виховання потребує часу. Дитячі матчі – не для перемог, а для навчання. Щоб перемагати завтра, треба дозволити програвати сьогодні,« – говорить Рінус Йонгкінд.

Одним із тих, хто втілював ці принципи на полі, став Абдельхак Нурі. Він набував популярності, але його історія tragically зупинилася, коли під час передсезонного матчу у нього стався серцевий напад, після чого він залишився в комі на тривалий час.

Внутрішнє розслідування Аяксу показало, що медична допомога, надана Нурі на полі, була недостатньою. Клуб взяв на себе всі витрати на його лікування і закріпив за ним номер 34.

»Я знав його з дев’яти років,« – згадує Йонгкінд. – »Він втілював Аякс, втілював гру, яку ми намагалися формувати – вільну, як дворовий футбол. Це був Абдель. Ми досі віддаємо йому належне де тільки можемо. Коли я йду до спортзалу, завжди вибираю шафку з номером 34.«

Ван Леувен додає: »Нурі став обличчям Аякса в еру реалізації Плану Кройфа. Я пам’ятаю матчі Юнацької ліги УЄФА проти Барселони і ПСЖ – він був неймовірним. У академії збиралося безліч глядачів, які прийшли на нього подивитися. Це був особливий футболіст, який виділявся.«

На той момент і Йонгкінд, і ван Леувен залишили Аякс – в рамках загальної хвилі звільнень.

»Аякс більше нагадує політичну партію з кількома фракціями,« – пояснює Йонгкінд. – »Була безліч тих, хто не бажав бачити Кройфа в клубі. Коли він захворів на рак легень, з’явилася можливість його усунути.«

Після короткої роботи у Володинарі (Ередивізі) Йонгкінд і ван Леувен стали співпрацювати з футбольними федераціями та клубами Європи через консалтингом ONEFORTHEGAME, засновану на честь Кройфа. Серед їхніх останніх проектів – допомога Грецькій федерації у створенні національної програми розвитку.

Інший приклад – невеликий норвезький клуб Буде/Глімт, який, долаючи труднощі, дійшов до півфіналу Ліги Європи. Вони активно впроваджують філософію академії Аякса у свою систему.

»Вони навіть не грали в елітному норвезькому дивізіоні,« – зазначає ван Леувен. – »Але щомісяця приїжджали до нас, залишалися на кілька днів, цікавилися, вивчали все до дрібниць.«

Завдяки цій надійній методології маленький клуб виріс у значну силу норвезького футболу.

Спадок Йогана Кройфа – це немов осіннє листя, що повільно опускається на світовий футбол. Такий ігровий шлях ставить його в один ряд з найзначнішими європейськими гравцями в історії. Але ще більше резону віддають його ідеї: тотальний футбол, впровадження »ромба«, філософія свободи. Без його впливу багато з сучасних зірок, таких як Ламін Ямаль, Гаві або Пау Кубарсі могли б не набути свого справжнього потенціалу.

»Якщо спитати, що є головним здобутком Кройфа, багато хто очікує почути про стиль,« – зазначає ван Леувен. – »Але принциповим є не лише стиль, а й бачення розвитку – формування унікальних гравців і довіра до них у основному складі.«