Півзахисник львівських Карпат Олег Федор дав інтерв’ю Football.ua, в якому підсумував результати сезону в Українській Прем’єр-лізі, згадуючи свій досвід у Руху та виступи за олімпійську збірну на Олімпіаді 2024 року.
Олегу Федору 21 рік, і він почав сезон 2024/2025 у Руху, а після зимової перерви приєднався до Карпат. Проте, його яскраві виступи в олімпійській збірній залишили слід у пам’яті вболівальників.
В інтерв’ю Олег розповів про свій виступ у чемпіонаті, особистий розвиток, довгу співпрацю з тренером Віталієм Пономарьовим, а також визначив свого найскладнішого суперника на Олімпіаді та зразкових гравців на позиції центрального півзахисника.
«Сезон був невдалим в плані результативності»
– Олеже, сезон завершився, ти грав у двох львівських клубах: Руху та Карпатах. Як би ти оцінив свої виступи за 10-бальною шкалою?
– Я б поставив собі низьку оцінку. Як півзахиснику, мені слід було показувати результативність, а у мене її, на жаль, не було. Сезон видався надзвичайно невдалим з точки зору результативності та корисності для команди.
– Чи з’ясував ти причини таких труднощів?
– Ми проводимо аналіз разом із тренерами, вивчаємо сильні сторони і працюємо над їх поліпшенням для майбутніх матчів.
– У Руху ти був гравцем основного складу, а в Карпатах навесні ігровий час був обмежений. Чи спричинила це висока конкуренція?
– В певній мірі так. Але я сприймаю це як новий виклик, що додасть мені мотивації працювати ще наполегливіше та довести тренерам, що я заслуговую на місце в основі.
– На останньому матчі Карпат проти Зорі зібралося 6500 глядачів. Скучив за такою атмосферою на стадіоні?
– Так, дуже скучив! І грати перед такою кількістю вболівальників – це неймовірно. Хочеться діяти на полі при заповнених трибунах.
– Ви сподівалися потрапити до Ліги конференцій. Чи засмучені через те, що не вдалося реалізувати цю можливість?
– Так, дуже засмучені. Дехто міг сказати, що ми завершили сезон вище очікувань, але втратити можливість у останніх турах було боляче, адже все залежало тільки від нас.
«На Євро-2012 тато ніс мене на плечах, щоб не загубився»
– Ти родом з Львова. Які твої улюблені місця в місті?
– Маємо сімейне місце – джерело в Братківцях, де ми з мамою часто молимося, відпускаємо думки, і це допомагає заново налаштуватися.
– Коли вперше потрапив на стадіон Україна?
– Це було в дитинстві, коли ми з батьком ходили на матчі Карпат, але конкретний матч не згадаю.
– Який матч залишився в пам’яті, коли згадуєш цей стадіон?
– Не пам’ятаю суперника, але в нас був штрафний, який виконував Олег Голодюк. Я тоді ще малим сказав татові, що він заб’є, і він дійсно забив.
– Ти був на Євро-2012 у Львові?
– Так, був на одному з матчів. Я тоді був маленьким, і тато ніс мене на плечах, щоб я не загубився. Коли зайшли на матч, трибуни були заповнені, і я відчув атмосферу великих подій.
«Віталій Пономарьов – мій футбольний наставник»
– Написано, що твоїм першим тренером був Віталій Пономарьов. Це правда?
– Не зовсім першим, але одним з головних так. Він залишився моїм тренером з третього класу до цієї зими. Багато хлопців змінювали тренерів, а у нас був Віталій Юрійович. Ми багато завдячуємо йому за свої досягнення у футболі та можливість перейти з юнацького рівня в дорослий.
– Можна вважати, що Віталій Юрійович – твій футбольний хресний батько?
– Можна сказати, що він мій футбольний тато.
– У листопаді 2022 року ти забив два голи у ворота Галатасарая в Юнацькій Лізі УЄФА. Які відчуття після того матчу?
– Відчув, що це під силу, і що це не так важко. Але це стало можливим завдяки команді, яка була у відмінній формі.
– Який досвід ти отримав з матчів у Юнацькій Лізі УЄФА?
– Це був чудовий досвід, який дав змогу побачити високий рівень європейського футболу серед молоді та зарядитися мотивацією.
– Десять років тому Шахтар U-19 дійшов до фіналу цього турніру. Чи було страх, що кар’єра може піти не за планом?
– Ні, це показує, що в Україні багато талановитої молоді, здатної змагатися з провідними європейськими клубами.
«Фанати Марокко створили неперевершену атмосферу»
– Твій асист на Ігоря Краснопіра в матчі проти Марокко на Олімпіаді став вирішальним. Ви з Ігорем згадуєте той момент?
– Так, іноді згадуємо. Я вийшов на заміну і через дві хвилини вже відчув, що нас пригнічує суперник.
– Марокканці?
– Так, це був наш складний матч. Коли забили переможний гол, спочатку не могли в це повірити.
– Згоден із тим, що варто святкувати двічі: коли забили та коли VAR підтвердив гол?
– Цілком, такі думки були в нас тоді.
– Ти став одним з найкращих у складі збірної на Олімпіаді. У чому секрет твого успіху?
– Можливо, атмосфера великої гри вплинула на мене після тих матчів без глядачів. Коли ти виходиш на розминку, а фанати підтримують – це дає сил. На полі все виходить краще.
– Ви не змогли побувати в Парижі через матчі в інших містах. Чи є розчарування через це?
– В певній мірі так, але все ж відчули атмосферу високої організації турніру.
– Чи є клуб, якому ти хотів би забити найбільше?
– Ні, такого у мене не було і немає.
– Хто твій ідеал сучасного півзахисника?
– Не можу назвати конкретного, але мені подобається гра Джеймса Меддісона – він справжня зірка.
