Ілля Коренчук народився в білоруському містечку Кобринь, яке знаходиться неподалік від Бреста. Саме туди він почав їздити на тренування, хоча спершу мав певні сумніви щодо хокею. Батьки вирішили дати йому можливість спробувати цей вид спорту, і з часом Ілля виявив, що хокей йому до вподоби.
У 2012 році Коренчук переїхав до України, де спочатку став частиною молодіжної команди Кременчука, а згодом приєднався до Молодої Гвардії з Донецька. У 2019 році він отримав українське громадянство і тепер грає за національну збірну.
У розмові з журналістом Ілля поділився досвідом своїх тренувань у Бресті, першими труднощами, а також розповів, що в дитинстві не мав кумира у спорті.
– Ви родом з Білорусі. Яким було ваше дитинство?
Вважаю, що дитинство було чудовим. Напевно, навіть кращим, ніж у сучасних дітей – адже в ті часи не було планшетів і телефонів. Залишились лише яскраві спогади.
– Ви з невеликого містечка. Як почали займатися хокеєм?
Я почав у шість років. Мої батьки шукали заняття для мене і знайшли оголошення про набір у хокейну секцію в Бресті. Спочатку я не бажав, але батьки наполягали. Коли спробував, мені одразу сподобалося.
– Чи були в родині професійні спортсмени?
Ніхто в моїй родині не займався спортом на професійному рівні. Для того часу в нашому місті не було ковзанок та арен. Я потрапив до секції якраз після відкриття нової арени.
– Які труднощі виникли в академії в Бресті?
Насправді, труднощів було небагато. Я прийшов трохи пізніше за своїх однолітків, приблизно на півроку або рік. Але я багато тренувався і швидко їх наздогнав. У дитинстві це давалось легше.
– Чи були варіанти спробувати інші види спорту?
No, хокей став першим захопленням, і мені це сподобалося, тому інші види спорту мене вже не цікавили.
– Чи мали ви кумира на той час?
Втім, ні. У той період не було можливості дивитися хокей – трансляцій не існувало, тільки батько інколи знаходив відеокасети. Тож я не слідкував за жодним конкретним гравцем.
– Як вплинув на вас переїзд до Бреста? Чи були ви без батьків?
Ми не переїжджали. Брест був лише за 40 кілометрів від мого рідного міста, тому я просто їздив туди на тренування. Шлях займає близько 40 хвилин в один бік, так що з переїздом проблем не було.
– Вас возили батьки чи ви їздили самі?
Спочатку батьки возили мене. Мама в той час не працювала, а тато, хоча і працював, завжди знаходив можливість підвезти. Інколи, коли батькам не вдавалося, мені доводилось їздити автобусом.
– Які були умови для хокеїстів у Бресті?
На той час вони були досить скромними. Можливості були обмежені. Нам намагалися організувати тренування зі старшими групами, але в нас не було достатньо льоду – лише 45 хвилин на заняття, а дорога займала 40 хвилин. Часто тренування проходили одночасно для двох вікових груп на половині поля. Найкращі умови віддавали першій команді або фарм-клубу. Проте батьки шукали можливості – записували мене до старших груп, навіть до гравців 1994-1993 років народження.
Слід зазначити, що наразі Ілля виступає за польський клуб Заглембе Сосновець. В Україні він грав за Молодую Гвардію, Кременчук, Донбас та Альтаїр.
