Віталій Семенченко у складі збірної України (Фото: hockey.dp.ua)
Батько запропонував Віталію займатися хокеєм, на що хлопець не зміг відмовити, адже на те була причина – любов до родини. У віці шести років Семенченко приєднався до «Крижинки» і згодом перейшов до молодіжної команди «Сокіл». У дорослій команді хокеїст став дворазовим чемпіоном України в 1993 та 1995 роках.
Пізніше Віталій вирішив перейти до московського «Динамо», а через рік – до ЦСКА. Потім він виступав за польський клуб «Подхале», після чого продовжив свою кар’єру в Німеччині та Білорусі. По завершенні чемпіонату світу-2008 у Японії у складі збірної України, Семенченко вирішив закінчити ігрову кар’єру.
У бесіді з журналістом Віталій згадав про втрату чемпіонства СРСР у складі «Сокола» та пояснив, чому після повернення з чемпіонату світу в Японії вирішив повісити ковзани на цвях.
– Як ви почали займатися хокеєм?
Чесно кажучи, я навіть не думав про хокей. Тато сказав: «Ти будеш займатись хокеєм». Я не міг йому відмовити, адже любив своїх батьків. Відповів: «Добре, буду», і так і почав свою хокейну кар’єру.
– В якому віці?
Це сталося, коли я був у першому класі. Я народився в 1974 році, але потрапив до групи 1972 року. Тренером був Валерій Петрович Голдобін. Це було ще в «Крижинка», до того як з’явився «Сокіл». Пізніше мене перевели до групи 1973 року, де тренером був Анатолій Петрович Давидов. Коли збудували льодовий комплекс, я перейшов до «Сокола». Коли з’явився спеціальний клас, я повернувся до свого року з Віктором Васильовичем Чибирєвим як тренером.
– Які труднощі ви зустрічали? Чи було щось, що не виходило?
Я зазнав лише позитивних емоцій. Ми постійно їздили по різних країнах колишнього СРСР – Латвії, Казахстану, Білорусі, Росії. Було дуже цікаво, адже хокейна школа «Сокола» була відомою по всьому Союзу. Практично в кожній юнацькій збірній Радянського Союзу з року в рік виступало 5-7 наших гравців. Це свідчить про високий рівень хокею в Україні.
Наш рік 1974 випадково не виграв чемпіонат СРСР, який проходив у Новосибірську. У нас була реальна можливість зайняти перше місце. А 1973 рік став третім на тому чемпіонаті. Я дуже ціную той час. Все було на високому рівні.
– Не було моментів, коли ви хотіли залишити хокей?
Ні, таких моментів не було. Тільки ближче до завершення кар’єри – років у 31-32 – я почав задумуватися. Тоді я був легіонером і рано виїхав з України, а діти підростали, дружині ставало важко з побутом. Я почав розуміти, що вона не витримує. В мене також з’явилися проблеми зі спиною. У 31-32 роки у мене виникло відчуття, що хокей вже не приносить задоволення. Після повернення з чемпіонату світу, я подарував свою форму товаришеві і вирішив завершити кар’єру.
Зазначимо, що в 2011 році він розпочав тренерську кар’єру, ставши помічником головного тренера київського «Беркута». У 2015–2016 роках працював у тренерських штабах клубів «Неман» (Білорусь), «Кривбас» та «Подхале». Однак згодом Віталій кардинально змінив професійний напрямок і наразі працює в приватній компанії.
