Віталій Семенченко розпочав свою хокейну кар’єру у шість років (Фото: xsport.ua)
У складі київського клубу «Сокіл» Віталій Семенченко двічі здобував титул чемпіона України – у 1993 та 1995 роках.
Після цього він перейшов до московського «Динамо», а згодом – до ЦСКА, де виступав до 1997 року. Через невиконання клубом зобов’язань перед ним, хокеїст вирішив переїхати до Польщі.
У бесіді з журналістом Віталій розповів про те, чи довго він розглядав пропозицію з Росії, які умови йому пропонували, та яким чином його сприймали в Москві.
– У 1995 році ви перейшли до «Динамо» Москва. Як саме вам надійшла пропозиція?
Чесно кажучи, не дуже пам’ятаю деталей. Знаю тільки, що мене і В’ячеслава Завальнюка запросили до Москви разом з кількома молодими гравцями з дитячої школи. Хтось з них виступав за фарм-клуб, а потім потрапив до основної команди.
Усі події відбувалися досить природно, це був просто наступний етап у кар’єрі, без якихось яскравих або незвичайних моментів.
– Чи були у вас сумніви? Ви відразу погодилися?
Так, я відразу погодився. Як я вже згадував, після розпаду Союзу хокей в Україні фактично опинився в кризі. Багато людей намагалися врятувати ситуацію, ветерани хокею не здавалися.
Молодежі, однак, мали інші цілі. Але ми завжди реагували на заклики збірної України. Хто міг – виїжджав, а хто ні – залишався. Наприклад, Дмитро Марковський, котрий приїхав з Америки, залишився в «Соколі». Йому зараз важко – він серйозно хворіє. Це мій друг, який повністю віддав себе команді. Я ж не розглядав альтернатив – це було моє особисте рішення.
– Що вам обіцяли в Росії? Чи були якісь специфічні умови?
Ні, особливих умов не було. Тоді нічого такого не практикувалося. Я сприймав це як можливість для особистого зростання та самореалізації. Потім я перейшов до ЦСКА. Там я грав разом з олімпійським чемпіоном Поповим, а помічником був Кузьмін, теж олімпійський чемпіон. Головним тренером був Віктор Тихонов. У ЦСКА я провів два роки, але обіцянки не виконувалися. Тож до мене звернувся колишній тренер збірної Латвії, які шукуали нападника для польського клубу «Подхале». Це була сильна команда, що мала багато титулів у Польщі. Я вирішив поїхати до них, оскільки моя дружина тоді завагітніла, а Польща пропонувала кращі умови – гірська природа, свіже повітря, без московської метушні. Я усвідомив, що в ЦСКА нічого не наладиться, і вирішив змінити обстановку. Так і розпочалась моя кар’єра в Європі.
– Яка була різниця між Україною та Росією у 1995−1997 роках?
Різниці не було. Ситуація була схожа на всю територію колишнього Радянського Союзу; усюди спостерігалися кризи, як в Росії, так і в Білорусі. Я все це сприймаю як єдину картину.
– Як до вас ставилися в Росії, як до українця?
Не можу сказати, що ставлення було поганим. Мій друг, дворазовий чемпіон Росії Олег Полковников згадує, що у нього іноді виникали проблеми через національність. Така ситуація спостерігалася, проте у мене особисто проблем не було.
